Українські народні ігри

Українські народні ігри дають можливість не тільки розважити малюка, але ще й передати йому традиції пращурів, познайомити його з забавами його прапрабабусь та дідусів.

З кожним роком наші діти все менше і менше грають у народні ігри. Комп’ютер, ігрові приставки заполонили душі наших дітей, вони перестають спілкуватися один з одним, живуть у примарному світі, стають кволими, як фізично, так і духовно. Проте, по селах, де комп’ютер ще не так сильно прижився, діти продовжують грати в улюблені ігри, що передаються з покоління в покоління.

Різноманіття таких ігор допомагає вибрати для кожної дитини індивідуально, взявши до уваги її схильності та побажання. Українські рухливі ігри стануть чудовим способом активно провести час, покращивши фізичну форму дитини.

На баштані

Діти-гравці обирають сторожа лічилкою:

Гоп, гоп, кавун.
Малайди-драйди, кавун.
Мацики-брики, не спіши,
Наш баштан стережи!

Сторож ходить по баштану, береже свій урожай, радіє, що багато вродило кавунів та динь. У цей час школярі ховаються неподалік від баштану за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той іде відпочити в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:

Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
Дрова погоріли,
Діда вовки з'їли!

Вони удають, ніби рвуть кавуни, їдять їх. Сторож помічає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймав - той стає ведучим-сторожем.

Вербова дощечка

Вербова дощечка— давня весняна гра, яку іноді називають також «Жук» або «Жучок».

Гра ця така: дівчата стають у два ряди, лицем одна до одної, беруться з тою, що навпроти, за руки і творять таким чином «дощечку», по якій і пускають дівчину-підлітка.

Вербова дощечка, вербова дощечка,
Ходить по ній Настечка,
На всі боки леліє,
Звідки милий над'їде…

Плетений шум

Плетений шум — дуже гарна гуртова гра, бо це заразом і танок. Тим-то в неї і гратися, і дивитись, як граються, гарно. Всі беруться за руки і стають півколом. Середня пара підносить з'єднані руки догори — це «ворота». Крайні парами — один іде з одного, другий — з другого боку — пробігають у ворота. Коли ж доходить черга до середньої пари, то вона перекручується під своїми руками, і гра йде далі. Шум то заплітають, то розплітають, співаючи таку пісеньку:

Ой нумо, нумо

В плетеного шума.

Як наша мати

Буде заплітати.

Заплетися, шуме,

Заплетися,

Хрещатий барвінку,

Розстелися.

Ой нумо, нумо

В плетеного шума.

Як наша мати.

Буде розплітати.

Розплетися, шуме,

Розплетися,

Хрещатий барвінку,

Розстелися.

Так повторюють, поки награються.

Сірий вовк

А оце вже гра для тих, хто має прудкі ноги. Бо тут треба втікати од сірого вовка! Ну, хоч і не від справжнього сірого вовка, то все-таки попасти йому, в лапи не хочеться.

А починається все так. Одного когось вибирають за сірого вовка. Він сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку. Ось, мовляв, який я бідний та сумирний!Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й приспівують:

І рву, і рву горішечки,Не боюсь вовка й трішечки!

І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані «горішечки».Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні ноги — і навздогінці!Ганяється, поки таки когось упіймає: нехай іще хтось побуде за сірого вовка!

Подоляночка

А тепер давайте в "Подоляночку"пограємось. Одна дівчинка буде за подоляночку — вона йде в коло. Всі ж інші стають кружка, беруться за руки і водять танок, співаючи:

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала,

До землі припала.

Личка не вмивала,

Бо води не мала.​

Під цю пісню подоляночка спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руку і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають:

Устань, устань, Подоляночко.

Тут подоляночка підхоплюється, а коло співає далі:

Умий личко.

Як ту скляночку.

На ці слова подоляночка показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радять їй у своїй пісеньці:

Візьмися у боки

,Покажи нам скоки.

Та біжи до гаю,

Бери дівча з краю!

Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма.Гра починається спочатку.

Піжмурки

Насамперед визначають, кому жмуритись, а кому ховатися; а це роблять так:

сідає один із гравців на землю і виставляє коліно, на яке всі гравці кладуть по одному пальцю, і той, що сів, кладе свій палець і говорить:

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться,

Тому і жмуриться.

На чий палець упаде останнє слово, той і повинен ховатись.

Так проказують ці слова, аж поки не залишиться один гравець, який і повинен жмуритися.

Останній у цій лічбі закриває очі та обличчя руками. Всі ховаються. Той, що жмуриться, запитує- "Чи вже?". Коли ж не почує ні від кого відповіді, встає і починає шукати. Кого першого він знайде, той і жмуриться.

Огірочки

Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні завертаються до задніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:

Ой вийтеся, огірочки,
Та в зелені пуп'яночки,
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Ходить жучок по жучині,
А жучина по деревині.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Дайте, хлопці, околота*,
Повезем жучка до болота.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Жучок плаче у болоті.
Дівки скачуть у золоті.
Грай, жучку, грай,
Тут тобі край.
Чи ти, жучку, писка не маєш,
Що ти, жучку, різко не граєш?
Грай, жучку, грай, Тут тобі край.

Панас

Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав'язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш
Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а "Панас", розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає "Панасом", і гра продовжується.

Варіант ІІ

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає "Панасом", йому зав'язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

- Панасе, Панасе! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, та не нас.

"Панас" починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає "Панасом"

Кіт і миша

Дітлахи беруться за руки й стають у коло ("танок"), а двоє: "кіт" (хлопець) і "миша" (дівчина) - усередині. Коли "танок" піднімає руки вгору, "миша" тікає від "кота". А коли "кіт" намагається проскочити за "мишею" - руки опускають.

А до нори, миша, до нори.
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку.
- Ходи сюди -
А що ж то за мишка -
Не втече:
А що ж то за котик,
Не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку; - Ходи сюди, ходи сюди.

Якщо "котові" вдається спіймати "мишку", - міняються ролями.

Мак

Побравшись за руки, діти стають у коло. В середину сідає одна дівчинка, навколо неї ходять і співають:

Ой на горі мак,
Під горою так;
Маки ж мої, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як на горі мак!

Проспівавши раз, питають у дівчинки:

"Козачок, чи виорав ти мачок?".
Дівчинка одмовляє: "Виорав".

Тоді знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову:

"Козачок, чи посіяв мачок?" - "Посіяв"
Знову співають.
"Козачок, чи посходив мачок?" - "Посходив".
Співають.
"Козачок, чи пора полоть мачок?" - "Пора".
Співають. "Козачок, чи цвіте мачок?" - "Цвіте".
Співають. "Козачок, чи поспів мачок?" - "Поспів".
Співають. "Козачок, чи пора брать мачок?" - "Пора".

Тоді усі гуртом кидаються, трусять ту дівчинку, в вуха турчать; дівчинка пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.

Мир - миром

А оце — гра, в якій сваряться й миряться. Не насправді сваряться, а тільки вдають. Зате миряться з радістю й щиро.

Ось як усе йде. Багато дітей беруться за руки і роблять велике коло. Тільки треба вибрати таке місце, де м'якенька й густа травиця. Двоє йдуть у коло, беруться за руки і витягають їх уперед, а ноги зближують в одному місці, одхиляються назад і швидко крутяться в один, а далі в другий бік, співаючи разом з усім колом:

Дрібу, дрібу, дрібушечки,

Наївшися петрушечки,

Наївшися лободи —

Гала, гала до води!

Тут хтось один із двох легенько пускає руки, і обидва бух у м'яку траву!

Тут усе коло трохи наближується до них: що то далі буде? Обоє підводяться, одвертаються одне від одного і стоять. Тоді коло знову віддаляється, починає ходити, приказуючи :

Мир-миром!

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні —

Помирімося!

Двоє, що в колі, спершу не хочуть миритись, але їм знову співають те саме. Тоді ті повертаються одне до одного, всміхаються, беруться за руки і йдуть по колу, співаючи разом з усіма тієї самої пісеньки. Потім у коло йдуть двоє інших, і гра йде далі.

Гуси, гуси,додому!

Не думайте, що ці гуси були собі страшки та й годі, бо тікали од вовка. Вони ж були ще невеличкі гуси, майже гусенята, а вовк той, звісно, і страшний, і здоровенний.

Тим вони й мусили бігти. Та хоч і бігли, то проз вовка бігли, на полі ночувати не лишалися! Ото ж бо й не були такі страхополохи, як хтось би міг подумати. А ноги такі прудкі мали, що й вовкові заздро ставало. Недарма ж і почали в цих гусей гратися.Отак. Беруть довгу лозину і двоє дітей міряються — беруться по черзі руками від одного кінця до другого. Чия рука вкінці вийде зверху, той буде за матір гусям, а чия знизу — той вовк. Мати виряджає гусей — усіх дітей — на пасовисько (з одного краю галявини в другий), і вони починають «пастися». Вовк одходить далеченько вбік.Мати враз гукає:

— Гуси, гуси, додому!

— Чого? — озиваються гуси.

— Вовк за горою!

— Що він робить?

— Гуси скубе!

— Які?

— Сірі, білі, волохаті!

Тікайте прудко до хати!

Тут усі гуси — в ноги! А вовк — навперейми, аби когось упіймати. Та довгенько йому доводиться попобігати, поки зловить якого гусачка! Ну, а як уже зловить, тоді одводить до себе за гору, а сам кидається за іншими. Як усіх переловить або вже дуже втомиться, тоді вибирають іншого вовка та матір і граються далі.Пограйтеся й ви в цю гру.

Горю - дуб

Усі стають по двоє - пара за парою. Один - "горю-дуб" - попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю
Кого схочу, спіймаю
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до "горю дуба" і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з'єднатися. Якщо "горю-дуб" когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари - стає "горю-дубом".

ЗАЙЧИК

Діти стають у коло, беруться за руки, а між ними — «зайчик» .

Діти ходять і співають:

Городили зайчика

Тинком, льонком,

Та нікуди зайчику

Та не вискочити,

Та нікуди зайчику

Та не виплигнути

.А в нас ворота

Позамиканії,

Жовтим піском

Позасипанії!

При цьому «зайчик» починає бігати, щоб де-небудь вискочити, а діти стають щільніше, щоб не пропустити. Коли вже «зайчик» якось вискочить, тоді всі діти його ловлять. Хто піймає — сам став «зайчиком». Якщо піймає дівчинка, то заміняють хлопчиком, бо за правилами гри дівчинка не може бути «зайчиком».

Кози

«Коза», йдучи з дому, наказує «козенятам»:

Сидіть, дітки, дома,

Я піду в ліс по дрова.

Вам каші наварю,

Молока принесу.

Вони сідають купкою й чекають.

Приходить «вовк»

.— Що ви, дітки, робите?

— Граємось! Скачемо! Кашу їмо!

— А де ж ваша мамка?

— Пішла в ліс по дрова

.— Ваша мамка дика з’їла гнилого індика!

При цьому кидається на «козенят». Кого піймає, той стає «вовком». «Коза» проганяв його й знов наказує

;Сидіть, дітки, дома,

Я по травичку піду,

Вам суничок назбираю!

Гра починається спочатку.